ВАСИЛЕНКО АНДРIЙ ОВЕР’ЯНОВИЧ (24 жовтня 1891 року – 05 липня 1963 року)

А.О. Василенко

Доктор сільськогосподарських наук (1936 р.), доктор технічних наук (1946 р.), професор (1935 р.), член кореспондент (1939 р.) та академік (1948 р.) Академії наук Української РСР.

Орден Трудового Красного Знамени, медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.», срібні медалі ВДНГ і грамоти Верховних Рад УРСР, СРСР; Лауреат Сталинской премии ІІІ степени за выдающиеся изобретения и коренные усовершенствования методов производственной работы за 1949 год.

Професор кафедри виробництва і ремонту автомобілів та дорожніх машин (1946–1959 рр.).

А.О. Василенко народився 24 жовтня 1891 р. в с. Біленькому, нині Запорізького району, Запорізької області, в селянській багатодітній сім’ї.

У 1904 році закінчив сільську школу і вступив до середнього семикласного механіко-технічного училища в місті Олександрівську (нині Запоріжжя). Закінчив училище в 1911 році з кваліфікацією техніка-механіка і вступив до Київського політехнічного інституту (КПІ) на механічне відділення. Навчання він поєднував з роботою на підприємствах і заводах, від 1913 р. працював на виробництві.

У 1916 році заснував у Святошині великі центральні майстерні з ремонту парових локомобілів, складних парових і ручних сінних пресів, двигунів внутрішнього згорання; на базі цих майстерень у 1917 р. організував завод сільгоспмашин і до 1921 р. був його технічним керівником.

1923 року, захистивши проект на тему «Завод трансмісій», отримав диплом про закінчення КПІ. Того ж року організував секцію сільськогосподарської техніки при Інституті технічної механіки Академії наук УРСР, на базі якої було створено науково-дослідну кафедру сільськогосподарської механіки при Головнауці.

За його проектами було побудовано плужний завод комбінату «Ростсільмаш» (1926–1927 рр.), ливарний цех заводу «Більшовик» у Києві (1927–1928 рр.) та низку ремонтних та машинобудівних заводів.

А.О. Василенко був одним із засновників у Харкові у 1929 році Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарського машинобудування і машиновипробування (з філіалом у Києві), де працював завідувачем лабораторії, завідувачем відділу, заступником директора з наукової роботи, та у 1930 році – Науково-дослідного інституту механізації та електрифікації сільського господарства (також у Харкові), де був консультантом, завідувачем методичної частини і заступником директора з наукової роботи, завідувачем відділу динаміки машин і механіки ґрунту.

Очолюваний А.О. Василенком колектив молодих інженерів, сформований за розпорядженням наркома важкого машинобудування, налагодив на заводі «Комунар» у Запоріжжі випуск першого вітчизняного зернозбирального комбайна. У 1933–1935 рр. під керівництвом А.О. Василенка були створені причіпні та начіпні бурякопідіймачі, впроваджені у виробництво на заводах Одеси та Миколаєва.

У 1935–1941 рр. А.О. Василенко був консультантом з питань машинобудування заводу «Серп і молот» у Харкові. З 1939 р. очолив новостворений відділ сільськогосподарської механіки в Інституті електротехніки АН УРСР у м. Харкові; упродовж 1939–1941 рр. здійснював обґрунтування підвищення робочих швидкостей сільськогосподарських машин, самостійно розробив нову систему шарового обробітку ґрунту.

У 1936 році А.О. Василенку було присуджено ступінь доктора сільськогосподарських наук (без захисту дисертації), у 1935 році присвоєно звання професора, а у 1939 році його обрано членом-кореспондентом Академії наук Української РСР.

Упродовж 1941–1944 рр. А.О. Василенко займався створенням машин і знарядь малої механізації трудомістких процесів у сільському господарстві, брав участь у розробці технології і налагодженні виробництва чавунних гільз для двигунів внутрішнього згорання. Перебуваючи в евакуації у місті Алма-Ата, організував секцію механізації сільського господарства у Казахському філіалі Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (ВАСГНІЛ), як голова секції і член Президії філіалу здійснював методичне керівництво питаннями механізації сільського господарства республіки.

У 1944 р. А.О. Василенко створює і очолює Лабораторію сільськогосподарської механіки при Інституті будівельної механіки АН УРСР у складі п’яти наукових співробітників. Постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 328 від 9 березня 1945 р. та постановою Президії АН УРСР № 5 від 23 березня 1945 року ця лабораторія виділяється в самостійну наукову одиницю при Відділенні технічних наук АН УРСР з назвою «Лабораторія машинобудування і проблем сільськогосподарської механіки».

У 1946 році А.О. Василенку присуджено ступінь доктора технічних наук, а у 1948 році він став дійсним членом Академії наук Української РСР.

У 1950 році на базі Лабораторії машинобудування і проблем сільськогосподарської механіки було створено Інститут машинознавства і сільськогосподарської механіки АН УРСР, де А.О. Василенко обіймав посаду директора до 1958 року. У 1958 році цей інститут реорганізовано в Інститут ливарного виробництва АН УРСР (Київ), нині Фізико-технологічний інститут металів та сплавів НАН України.

Науковий доробок А.О. Василенка можна розділити за такими основними напрямами досліджень: механіка сільськогосподарських середовищ і матеріалів, розробка теоретичних основ машин і процесів, динаміка машин і машинних агрегатів, проектування сільськогосподарської техніки, розробка технологій конструкційних матеріалів, дослідження в царині історії науки і техніки.

Оригінальні дослідження академіка А.О. Василенка в галузі сільськогосподарської механіки мають велике наукове і практичне значення.

Академік А.О. Василенко і кандидат технічних наук І.С. Григор’єв перші на теренах колишнього Радянського Союзу в 1948 р. розробили оригінальну технологію модифікування звичайного сірого чавуну з нормальним вмістом сірки та фосфору і одержали «глобулярний графіт» («бичаче око») на фоні сорбітоподібного перліту у відливці без термічної обробки та без використання дорогих гематитових чавунів і присадок церію за розробку та впровадження якого у складі авторського колективу А.О. Василенко став лауреатом Сталінської премії ІІІ ступеня за видатні винаходи та корінні удосконалення методів виробничої роботи за 1949 рік.

Наукову діяльність А.О. Василенко починаючи з 1924 р. поєднував з викладацькою. Викладав у Київському сільськогосподарському інституті (1924–1926 рр.) та Київському кооперативному інституті (1927 р.), очолював кафедри сільськогосподарського машинознавства, машинобудування і механізації, ремонтної справи і технології металів та дерева у Московському механічному (1928–1929 рр.) та Київському сільськогосподарському (1929–1930 рр.) інститутах, Харківському (1930–1936 рр.) та Мелітопольському ((1936–1941 рр.) інститутах механізації сільського господарства, Алма-Атинському сільськогосподарському інституті (1941–1944 рр.), був професором Київського сільськогосподарського інституту (1944–1945 рр.).

Від 1946 року по 1958 рік А.О. Василенко працював професором кафедри ВРАДМ у Київському автомобільно-дорожньому інституті.

А.О. Василенко є автором близько 150 наукових праць.

Він підготував понад 35 кандидатів технічних наук, одного доктора сільськогосподарських наук.

Відомі праці А.О. Василенка:

  1. Використання машинно-тракторного парку на польових роботах / АН УРСР; Рада наук.-техн. пропаганди. – К., 1951. – 68 с.
  2. Прискорений метод одержання ковких виробів з чавуну / АН УРСР; Рада наук.-техн. пропаганди. – К., 1951. – 24 с.
  3. Инструктивные и методические указания по технологии получения чугуна с глобулярным графитом (сверхпрочный чугун) / А.А. Василенко, И.С. Григорьев; АН УССР; Лаборатория машиностроения и проблем с.-х. механики. – К., 1950. – 41 с.
  4. Модифицированный чугун в машиностроении : [монография] / Василенко А.В., Григорьев И.С. – К. : Гостехиздат, 1950. – 168 с.