ТОВСТОЛІС МИКОЛА ІЛЛІЧ (1889 – 1964)

М.І. Товстоліс

Доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри геодезії КАДІ у 1945–1964 рр.

Спогади професора Олександра Олеговича Рассказова, улюбленого учня Миколи Ілліча, до 130-річчя з року народження професора М.І. Товстоліса.

Дитинство, юність і молодість Миколи Ілліча Товстоліса пройшли ще за давніх царських часів. У 1917 році йому було вже 28 років. Ще через 28 років він прийшов працювати у КАДІ, де викладав до 75 років. Поховали ми Миколу Ілліча у рідному Києві на Звіринецькому кладовищі у його ювілейний рік.

Доля професора Товстоліса складалась у не дуже прості роки – громадянська війна в Україні після революції, роки Голодомору і політичних репресій, тяжкі роки окупації у період Другої світової війни. А ще він дуже потерпав від астми, з якою мужньо боровся.

Професор М.І. Товстоліс завжди переконливо і аргументовано навчав студентів теоретичних основ і практичних методів інженерної геодезії. Багато зробив Микола Ілліч для становлення і розбудови кафедри геодезії КАДІ, створення її матеріальної бази і особливо для організації і проведення щорічної місячної геодезичної практики на схилах Дніпра для студентів вечірньої та заочної форми навчання та щорічної місячної геодезичної практики у Плютах для студентів очної форми навчання.

На запрошення Миколи Ілліча я протягом трьох років під час своєї літньої відпустки був керівником цих практик у академічних групах, студентів яких я добре знав, тому що проводив у них практичні заняття з теоретичної механіки. Отже, мені відомо, яка це відповідальна і кропітка робота, що потребує у першу чергу від завідувача кафедри та її членів попередньої ретельної підготовки до практик, а також відповідальності та уваги під час їх проведення.

Як науковець і викладач професор М.І. Товстоліс був відомий не тільки з інженерної геодезії, а і з гідравліки і гідрології річок. Багато років він успішно працював у Київському гідромеліоративному інституті. До сфери його наукових інтересів входили застосування методів будівельної механіки при вирішенні геодезичних задач; аналітичні та графічні методи розв’язання задач з прив’язки теодолітних ходів; урівноваження нівелірних та полігонометричних мереж тощо.

З наукової спадщини Миколи Ілліча перш за все требі виділити книгу «Краткий справочник по инженерной геодезии» на 320 сторінках, яка витримала два видання поспіль і користувалась величезним попитом у інженерів – будівельників доріг і мостових переходів, а також у геодезистів різного спрямування.

Микола Ілліч дуже багато часу приділяв консультаціям для студентів. Він любив і вмів навчати. Йому вдавалось пробуджувати в учнях тягу до знань. Професор Товстоліс завжди закликав своїх учнів всебічно розвиватись: цікавитись історією країни і міста Києва, цінувати і любити природу, особливо лани, ліси і ріки України. Він переконливо наполягав, щоб ми відвідували художні виставки, музеї столиці, обов’язково кожного дня слухали музику – і класичну, і народні пісні та хорові співи, радив відвідувати оперу. Він говорив: «Поки ваше студентське місце на гальорці. До партера ще треба дозріти. Але духовно треба зростати кожного дня».

Микола Ілліч якось невимушено, але завжди щиро цікавився думками і життям співрозмовника, його життєвими проблемами, за потреби міг дати слушну пораду або навіть якимось чином допомогти.

Як на мене, то одна з сильних рис лектора М.І. Товстоліса – це те, що він ніколи не загравав із студентською аудиторією, не намагався сподобатись. Лекції проводив емоційно, цікаво, тримався виключно природно, чудово відчував потрібний для аудиторії темп викладання матеріалу, за необхідності сам звертався до повторів, уважно слідкував за тим, щоб студенти встигали вести конспекти упродовж всієї лекції.

Ззовні Микола Ілліч був неординарною і дуже помітною постаттю. Мав майже два метри росту і, на жаль, зайву, не менш ніж стокілограмову вагу. Ходив повільно, спираючись на масивну палицю. Голос у нього був досить гучний, красивий баритональний бас. Треба зауважити, що під час викладання лекційного матеріалу, а також під час спілкування гучність і тембр його голосу постійно змінювались. Особливо вражали його добрі очі і завжди привітна доброзичлива посмішка, а також при рукостисканні м’які і теплі долоні його величезних рук. Він непомітно і одразу міг зачаровувати.

Професор Товстоліс однаково спокійно, з гідністю міг розмовляти як з ректором інституту, так і зі студентами-першокурсниками. Здавалось неймовірним: йому не потрібний був час, щоб завойовувати авторитет і здобувати повагу його колег-викладачів і учнів-студентів – усі без винятку закохувались у Миколу Ілліча і поважали його одразу і назавжди. І це відбувалось постійно протягом майже двадцяти років його педагогічної діяльності у КАДІ.

Кожного року приходили нові студенти-першокурсники, а ставлення до Миколи Ілліча Товстоліса не змінювалось – всі його поважали і любили. Я щиро вважаю це унікальним, феноменальним явищем. Мабуть, сам Бог дав Миколі Іллічу казковий, геніальний талант спілкування з людьми, талант любити людей, жити для них, і люди, з якими він спілкувався, це відчували серцем і душею.

Важливо, що Микола Ілліч ніколи не розмовляв із співрозмовником як би зверху, як старший за віком та життєвим досвідом, а навпаки – завжди намагався, якщо у цьому була потреба, підтягнути співрозмовника до свого рівня, непомітно підбадьорюючи, і все це відбувалось напрочуд природно. На початку розмови з професором усі студенти, безумовно, хвилювались, але вже буквально через декілька хвилин, завдяки поведінці Миколи Ілліча, заспокоювались і почувались спокійно.

Назавжди мені запам’ятались слова Миколи Ілліча: «Людина повинна жити так, щоб могла себе поважати. Але поважати себе може тільки той, хто вміє поважати інших». І ще запам’яталось таке: коли студенти запитали у Миколи Ілліча, що важливіше для становлення людини: здібності або праця, після короткої паузи професор відповів так: «Важливо і перше, і друге. Але ці слова не треба відокремлювати. Їх треба об’єднувати. Тому моя відповідь така: найважливіше – це здібності до праці». Як на мене, чудова, дуже логічна і чітка відповідь. А скільки таких висловів і думок ми почули від любимого професора під час спілкування!

А от те, що було не до вподоби професору Товстолісу, те, з чим він не міг миритися: це лінощі деяких студентів, необов’язковість дотримання строків виконання завдань, це неповні і неохайні конспекти, які він вибірково перевіряв. Тут Микола Ілліч відверто виявляв своє незадоволення, міг навіть розгніватись, зробити зауваження, але і тут всі відчували, що професор дійсно сам переживає. Але ніколи, за жодних обставин, Микола Ілліч не дозволяв собі образити чи принизити студента і завжди завершував розмову з винуватцем висловленням віри у те, що він все зрозуміє і виправить до обумовленої ними наступної зустрічі.

Які головні риси Миколи Ілліча Товстоліса? Перш за все це його вміння природно спілкуватись з різними людьми: різними за віком, інтелектом, освітою, походженням, здібностями, уподобаннями. При чому контакти зі своїми колегами-викладачами і учнями-студентами знаходив з першої зустрічі. Він мав чудову пам’ять на обличчя і пам’ятав, про що була мова минулого разу. Слід обов’язково підкреслити, що до всіх без винятку Микола Ілліч звертався тільки на «Ви». Тут треба згадати, що якщо розмова заходила про М.І. Товстоліса поза очі, колеги-викладачі і учні-студенти називали його тільки «Микола Ілліч» і ніяк інакше. Його інтелігентність і висока культура, шляхетність і духовність, природне ставлення до людей, щирість і доброзичливість як магнітом притягували усіх до нього.

Мабуть, казати, що Миколу Ілліча поважали і любили, буде замало, – його просто обожнювали. Він ще за життя був моральним лідером КАДІ і став його легендою. Саме такими словами при похованні Миколи Ілліча оцінив його діяльність у КАДІ засновник інституту, його перший директор, а згодом міністр вищої і середньої освіти УРСР професор Ю.М. Даденков, який сам був і назавжди залишається легендою КАДІ-НТУ.

Особисто я вперше побачив професора М.І. Товстоліса у травні 1955 року на захисті кандидатської дисертації мого батька О.О. Рассказова. Тоді Микола Ілліч виступав як перший опонент. Він мені дуже сподобався. Через два роки я став студентом дорожнього факультету КАДІ і на першому курсі професор Товстоліс викладав нам інженерну геодезію.

І тут сталась історія, яка допомогла мені привернути до себе увагу Миколи Ілліча. Професор любив, щоб до нього на кафедру приходили студенти консультуватись або складати іспити. Він розміщував нас за столами на кафедрі і роздавав свої запитання. Того дня до професора Товстоліса на кафедру несподівано завітали двоє чоловіків його ж віку. Це були, як він їх називав, його «друзі-землеміри». На деякий час Микола Ілліч із друзями поринув у спогади, а потім запропонував гостям проекзаменувати нас, його учнів. І тоді кожен із його друзів, обравши собі співрозмовника, завзято взявся до опитування. Але якщо Микола Ілліч як, мабуть, ніхто інший вмів заспокоїти першокурсників, зняти їхнє хвилювання, та вони після цього успішно відповідали, то «друзі-землеміри» поводились інакше, значно жорсткіше. Це було несподівано для всіх. Студенти дещо розгубились, та і Микола Ілліч почав виявляти занепокоєння.

На щастя, всі запитання, які дістались мені, були для мене знайомі, і я встиг добре підготуватись до відповіді. І тоді я на мигах звернувся до Миколи Ілліча і запропонував, щоб гості опитали мене. Микола Ілліч охоче погодився, і обидва гостя підсіли до стола, за яким я сидів. Мабуть, це був мій день! Я все добре доповів і вдало відповів на їхні додаткові запитання. Гості і особливо Микола Ілліч були задоволені. Можливо, цей епізод і став початком дружніх відносин із Миколою Іллічем, які тривали майже сім років – до кінця його життя. Спілкування з Миколою Іллічем – це велика душевна нагорода і школа людяності, яку мені пощастило пройти під час численних зустрічей з ним. Ці зустрічі глибоко запам’ятовувались і багато чого мене навчили.

І наостанок: я дуже вдячний за надану мені можливість написати ці спогади. Безумовно, я не міг і навіть не намагався бути об’єктивним, коли писав про Миколу Ілліча, хоча б тому, що я і зараз люблю і поважаю його образ, який назавжди склався у моїй уяві і закарбувався у моїй пам’яті. Але я добре запам’ятав справедливі слова Юрія Миколайовича Даденкова: «Своєю діяльністю професор Микола Ілліч Товстоліс довів, що його ім’я повинно назавжди увійти в історію КАДІ».

Зараз я тримаю у руках книгу, яку подарував за кілька місяців до того, як піти від нас у небуття, мій Учитель і Наставник Микола Ілліч Товстоліс. Будь ласка, зверніть Вашу увагу на те, як маститий педагог і вчений, професор, у свої 75 років тепло підписує книгу своєму учневі – молодому асистенту, якому тоді не було і 25 років.

Вважаю, що тут буде доречна поетична посвята пам’яті М.І. Товстоліса із збірки «Незабутні постаті» його учня і послідовника професора О.А. Білятинського.