РЕВЕНКО ОЛЕКСАНДР ДАНИЛОВИЧ (19 квітня 1914 р. – після 1987 р.)

О.Д. Ревенко

Кандидат технічних наук (1961 р.), доцент (1965 р.).

Орден Красной Звезды, медаль «За отвагу», медаль «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.», медаль «Двадцать лет Победы в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.», Орден Дружбы (державна нагорода Демократичної Республіки В’єтнам), медаль «За освобождение Варшавы», медаль «Тридцать лет Победы в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.», медаль «50 лет Вооруженных сил СССР», медаль «60 лет Вооруженных сил СССР», медаль «За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения Владимира Ильича Ленина», медаль «В память 1500-летия Киева», медаль «Ветеран труда», значок «За отличные успехи в работе» у галузі вищої освіти СРСР Мінвузу СРСР.

Старший лаборант (1953–1954 рр.), асистент кафедри виробництва і ремонту автомобілів та дорожніх машин (ВРАДМ) (1954–1958 рр.), аспірант кафедри ВРАДМ (01.09.1958 р. – 01.09.1959 р.), асистент кафедри ВРАДМ (1959–1961 рр.), в.о. доцента кафедри ВРАДМ (1961–1965 рр.), заступник декана автомобільного факультету (1961 р.), доцент кафедри ВРАДМ (1965–1982 рр.), проректор КАДІ по учбовій роботі (1967–1971 рр.), в.о. завідувача кафедри ВРАДМ (січень 1981 – січень 1982 рр.), доцент кафедри ремонтного виробництва і матеріалознавства (РВМ) (1982–1984 рр.), старший науковий співробітник науково-дослідного сектору (НДС) кафедри РВМ (1984–1987 рр.).

Олександр Данилович Ревенко народився у с. Луганське Єнакієвського району Донецької області у сім’ї службовців.

Закінчивши у 1933 р. скляний технікум у м. Костянтинівка та отримавши кваліфікацію техніка-технолога скляної промисловості, працював на Костянтинівському заводі «Автоскло» № 25: спочатку на посаді майстра, а потім начальника зміни. У 1936 році був призваний на службу до Червоної Армії, де прослужив червоноармійцем до 1939 року. Після служби в армії повернувся на Костянтинівський завод «Автоскло» № 25, де знову працював начальником зміни, і того ж 1939 року вступив на навчання до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства. Після закінчення першого семестру разом з іншими студентами добровільно пішов до Червоної Армії; у лютому 1940 року був зарахований до Одеського піхотного училища на скорочений курс. Закінчив училище у жовтні 1940 року і був направлений командиром взводу до м. Полтава, де і застала його у 1941 році війна. Демобілізований у 1945 році.

У лютому 1946 року вступив до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства, звідки, закінчивши другий курс, перевівся до Новочеркаського політехнічного інституту, який закінчив у 1950 році, отримавши кваліфікацію інженера-механіка за спеціальністю «Автомобілі». Після закінчення інституту О.Д. Ревенко працював на Псковському авторемонтному заводі (АРЗ) на посадах завідувача виробництвом (старший диспетчер) та головного інженера. З 1951 по 1953 рік був головним інженером тресту «Єнакієвважбуд».

У Київському автомобільно-дорожньому інституті О.Д. Ревенко працював з жовтня 1953 р.: спочатку на посаді старшого лаборанта, з 1954 по 1961 р. – асистента, у 1961–1965 рр. – в.о. доцента кафедри виробництва і ремонту автомобілів та дорожніх машин. З 1 вересня 1958 року до 1 вересня 1959 був прикомандирований в річну аспірантуру КАДІ для завершення роботи над кандидатською дисертацією під науковим керівництвом доцента М.І. Іващенка. У 1961 році успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему «Статистическое исследование износа двигателей и определение характеристик для расчета деталей на износостойкость» у Раді по присудженню вчених ступенів Київського інституту цивільного повітряного флоту.

У 1962–1964 рр. був у відрядженні в Демократичній Республіці В’єтнам, де працював консультантом-викладачем Ханойського інституту інженерів транспорту. Під час роботи за кордоном він надав допомогу в’єтнамському народу у підготовці інженерів автомобільного транспорту – першого випуску інженерів-механіків автомобільного транспорту в кількості 25 чоловік та 8 чоловік викладачів.

У 1965 р. О.Д. Ревенко повернувся на роботу до КАДІ на посаду в.о. доцента кафедри виробництва і ремонту автомобілів та дорожніх машин, а невдовзі працював вже на посаді доцента кафедри. У 1967–1971 рр. був проректором КАДІ по учбовій роботі, з січня 1981 р. по січень 1982 р. виконував обов’язки завідувача кафедри ВРАДМ. З 1982 по 1984 р. – доцент кафедри ремонтного виробництва і матеріалознавства (РВМ), яку було створено 1982 року шляхом об’єднання кафедр виробництва і ремонту автомобілів та дорожніх машин та матеріалознавства. З 1984 по 1987 р. працював старшим науковим співробітником науково-дослідного сектору (НДС) кафедри РВМ.

О.Д. Ревенко завжди успішно поєднував навчальну, методичну, науково-дослідну та громадську роботу. Брав участь у складанні методичних вказівок для проведення занять, в оснащенні лабораторій кафедри. Систематично підтримував зв’язки з авторемонтними підприємствами з впровадження результатів наукових досліджень.

На кафедрі розроблялася проблема «Надійність та довговічність машин», починаючи з 1977 р. під керівництвом Ревенка О.Д. проводилася робота за держбюджетною темою «Дослідження швидкостей зношування в парах тертя та розробка класифікації пар тертя деталей двигунів середньої потужності». Протягом 1977–1980 рр. були виконані теоретичні дослідження та експерименти на авторемонтних підприємствах м. Києва та м. Запоріжжя.

З 1981 О.Д. Ревенко продовжив наукове керівництво дослідженнями за госпдоговірною тематикою «Розробка пристрою для контролю та вимірювання витрат палива автомобілями в експлуатації», які розпочав професор М.І. Іващенко, а також здійснював наукове керівництво роботами за темою «Дослідження і розробка прогресивних способів відновлення деталей автомобілів сімейства МАЗ та КамАЗ з впровадженням комплексу технологічного оснащення» на замовлення «Київміськбудтрест» та «Головкиївміськбуд».

Плідно керував науково-дослідною роботою студентів (НДРС) по кафедрі. Студентські наукові роботи постійно представлялись на Всесоюзних та республіканських конкурсах студентських робіт, студенти неодноразово отримували почесні грамоти та дипломи.

Брав участь у роботі товариства «Знання». Запровадив та практикував організацію «Днів кафедри» у студентському гуртожитку. Був заступником редактора факультетської стінгазети, членом житлової комісії профкому КАДІ.

Радів, що міг працювати доти, поки дозволяли йому здоров’я та сили.