Доктор технічних наук (1979 р.), професор (1981 р.), Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990 р.), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1994 р.), лауреат Премії імені академіка О.М. Динника АН УРСР (1986 р.), стипендіат Державної стипендії Президента України видатним діячам науки (2013 р.). Один із академіків-засновників Транспортної академії України (1992 р.), академік Нью-Йоркської академії наук (1993 р.), дійсний член Академії будівництва України (1994 р.), академік Європейської Академії оптимального проектування будівельних конструкцій (1995 р.), академік Академії наук вищої освіти України (2004 р.), член Національного комітету України з теоретичної та прикладної механіки (1993 р.), Постійний член науково-методичної комісії з теоретичної механіки МОН України.
Народився Олександр Олегович в інтелігентній сім’ї у місті Києві. Його батько, Рассказов Олег Олександрович, – випускник Київського інженерно-будівельного інституту, відомий інженер-мостовик, Головний Інженер «Київдіпротрансу», кандидат технічних наук, доцент, блискучий лектор, шахіст вищої категорії, Заслужений будівельник УРСР, Почесний залізничник МПС СРСР. Для свого сина Олександра Олеговича він був другом і взірцем доброчесності, порядності, працелюбності. Мати Катерина Георгіївна – медик за освітою – була берегинею дружньої родини і найближчою для сина людиною. Його комунікабельність – це від мами. До складу сім’ї входили мати батька Олена Дмитрівна та молодший на сім років брат Віктор, який, на жаль, у шість років захворів на тяжку хворобу. Напади втрати свідомості, часто із судомами, супроводжували його упродовж усього життя – до 1995 р. Батько із найкращими лікарями наполегливо намагався вилікувати сина, але хвороба не відступала. Віктор потребував постійного догляду і допомоги, яку головним чином отримував від мами, а також від старшого брата.
Вищу освіту Олександр Олегович Рассказов отримав у Київському автомобільно-дорожньому інституті. Під час навчання в КАДІ доля звела його з чудовими викладачами. Особливо як лектори-викладачі йому запам’ятались Ю.М. Даденков, М.І. Товстоліс, П.М. Варвак, Я.Д. Лівшиць, Є.П. Вериженко, Я.В. Хом’як, І.М. Гальперін, його батько О.О. Рассказов.
Після закінчення КАДІ був розподілений на кафедру будівельної механіки. Працював на посадах асистента (з 1962 р.), старшого викладача (з 1971 р.), доцента (з 1972 р.), професора (з 1980 р.). У 1966–1969 рр. навчався в аспірантурі, а в 1974–1976 рр. – у докторантурі КАДІ. Кандидатську дисертацію за спеціальністю «Будівельна механіка» захистив у 1970 р., а докторську дисертацію – у 1978 р. за цією ж спеціальністю.
Усі ці роки поряд з ним була вірна супутниця життя – його дружина Ніна Володимирівна, колишня однокурсниця, інженер-проектувальник мостів за фахом. Разом вони виховали двох дітей: сина Андрія та доньку Наталію. Андрій і Наталія закінчили середню школу з золотими медалями, а далі відповідно Київський політехнічний інститут та Київський автомобільно-дорожній інститут з червоними дипломами. Зараз Андрій – кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, програміст, поет і пародист, Наталія – бізнес-менеджер та дбайлива мати трьох дітей.
Із студентських та аспірантських років Олександр Олегович має чимало друзів, дружні стосунки з якими тривають понад піввіку і досі. Серед них Г.Є. Ліпський і Б.М. Лісіцин, М.О. Білякович і Ю.Ф. Гутаревич, В.П. Сахно і В.І. Сирота, І.І. Ореховський і В.М. Жихарєв, О.А. Білятинський і В.П. Поліщук, Л.А. Даниленко і С.В. Ковальчук, А.І. Лантух і А.С. Дехтяр, В.І. Гуляєв і О.С. Городецький, В.Г. Карнаухов і В.К. Чибиряков, А.В. Плєханов і В.Г. Жемчужніков, Л.Ю. Решетняк і О.П. Мироненко, Н.П. Корнюшенко і Г.Я. Гребенюк, Ю.О. Велков і В.І. Удовіков, С.Б. Усаковський і В.М. Гордєєв, Ю.М. Толокнов і Ю.О. Рудяков, Б.С. Радовський і І.О. Карновський, Л.В. Єнжиєвський і С.М. Любченко, В.В. Матвєєв і О.С. Сахаров.
Також серед друзів і товаришів Олександра Олеговича дещо молодші або близькі за віком М.Ф. Дмитриченко і М.М. Дмитрієв, О.К. Грищук і О.І. Булах, О.І. Мельниченко і О.П. Токін, В.Д. Данчук і В.П. Матейчик, О.С. Славінська і В.Я. Савенко, Л.С. Козак і С.І. Андрусенко, М.П. Кіркевич і Б.І. Хорошун, В.В. Рудзінський і М.М. Маяк, Р.А. Хабутдінов і І.П. Гамеляк, Д.О. Павлюк і В.В. Мозговий, О.В. Марчук і І.А. Лоза, М.О. Гончар і В.Д. Мусійко, Н.С. Лаптева і А.М. Онищенко, В.П. Дідиченко і Г.А. Філіпова, І.І. Соколовська і Л.Б. Котова, Л.С. Рожок і Л.А. Крук, Л.В. Лігай і Ю.А. Глущенко, К.Г. Хорошев і С.В. Кікоть, В.А. Ніколаєнко і В.М. Мельник, Ю.М. Кузнєцов і М.М. Мусієнко, В.В. Гайдайчук і О.В. Шимановський, О.Д. Клімпуш і А.М. Редзюк, О.Т. Бережной і М.Д. Клімпуш, В.І. Петренко і Л.О. Михайлюк, Н.Д. Шульга і О.В. Ніколенко; А.Я. Хом’як і М.І. Піскун, В.В. Ковалевський і О.Т. Новіцький, В.В. Котенко і А.Д. Кочегаров, В.Ф. Снитко і Ю.В. Іщенко, В.Б. Іванов і В.І. Порфіренко, Т.М. Бузун і Л.С. Ушакова, Т.Б. Цимбал і О.О. Артемчук, В.Д. Томашевська і В.Ю. Крилова, Л.І. Федоренко і Н.Г. Марченко, Г.І. Гержод і О.М. Ковальська, В.П. Савків і П.М. Савків, В.О. Ткачук і М.Ф. Ковальов, І.А. Рутковська і Г.П. Куніцька, П.А. Дем’яненко і А.Г. Гірченко, Н.І. Васянова і Н.С. Карева, Н.М. Глушенок і Г.Д. Малінська, В.Б. Кисельов і І.І. Михайлюк, Л.Г. Сопільняк і Л.М. Жидкова, Л.С. Попова і В.П. Лясковський, О.А. Лудченко і Я.О. Лудченко, О.І. Зайко і Н.А. Дальнова, Н.І. Ровніна і Н.В. Астаніна, В.С. Кизима і М.Д. Аленіч, С.К. Омельчук і І.М. Зіміна, Н.В. Дегтярьова і В.Г. Дегтярь, О.В. Ващіліна і О.І. Білобрицька, І.В. Фрізир і Л.А. Бублик, В.М. Моторін і В.А. Шварц, М.І. Клименко і М.А. Новіцький, Н.А. Боровик і О.О. Бакуліч, В.В. Старков і Л.І. Старкова, В.Г. Кобцев і І.А. Немировський, О.І. Рябченко і Ю.А. Борщ (Сябро), О.В. Вишенська і І.В. Горбунович, В.В. Сьомкін і О.В. Прухницька, М.С. Трухан і Н.М. Ленкова, Н.В. Сметанкіна і Ю.О. Заєць.
З глибоким сумом часто згадує Олександр Олегович тих вчителів, викладачів, науковців і друзів, які, на жаль, вже пішли з життя. Це Ю.М. Даденков і М.І. Товстоліс, Є.П. Вериженко і Я.В. Хом’як, П.М. Варвак і Я.Д. Лівшиць, К.С. Теренецький і Д.А. Руденко; це А.О. Василенко і П.І. Андрусенко, Є.І. Борзаковський і Л.П. Рева, Я.І. Несвітський і В.Є. Канарчук, І.К. Даценко і А.М. Мансуров, Г.Б. Безбородова і К.Є. Долганов; це Г.К. Сюньї і О.А. Стасовська, В.М. Попов і В.Д. Шевченко, О.Ф. Рябов і В.О. Большаков, Ю.В. Гвоздев і В.М. Сиденко, Ю.М. Айвазов і В.Г. Піскунов; це І.А. Луйк і М.І. Хрисанов, В.І. Задорожній і М.Ф. Кошарний, А.І. Воркут і М.Н. Бідняк, І.П. Курніков і Г.В. Карандаков; це А.О. Лоза і В.С. Рубльов, В.Й. Заворицький і М.М. Рубан, В.М. Рева і Ф.М. Горай, О.П. Усов і В.М. Глуховський, В.І. Свірчевський і Ю.М. Федоренко; це Л.Ю. Яцківський і Б.М. Четверухін, І.П. Горобець і П.Р. Левковець, А.З. Філіппов і О.І. Ковальов; це М.О. Шульга і О.І. Саломатов, М.А. Павловський і Р.Ф. Локтев, В.В. Божидарнік і І.І. Самольянов, В.С. Кравчук і А.О. Шкуратовський, Ю.М. Новічков і Б.Я. Кантор, О.П. Прусаков і Б.Л. Пелих, М.Г. Бондар і В.М. Шимановський, М.Г. Тамуров і О.М. Шупіков, С.П. Лавунова і С.В. Халпакчи, С.М. Константінов і І.А. Цурпал, І.І. Мирка і С.М. Гавриленко, О.М. Таранов і О.С. Бородуля, К.Я. Бондар і К.Г. Голуб, Л.І. Сироватко і Ю.Д. Руденко, Л.П. Барилович і В.Г. Федоров, В.Г. Тітов і О.В. Бабков, Л.Г. Бова і І.П. Киянченко, В.Ф. Соляник і М.Ф. Заїка, Г.Ю. Шишкова і І.П. Нєвежин, Л.Ю. Братковський і В.К. Хоруженко, А.В. Курдюмов і З.В. Гутовська, К.І. Панікарський і О.О. Мороз, В.М. Маянський і Ю.М. Слободянюк, О.М. Тютюнник і Л.І. Кривельов, Г.І. Гончаренко і Ю.В Парохнюк, Г.В. Іллєнко і В.М. Поліщук, О.М. Коваленко і А.С. Омельченко, М.Г. Фрідріх і Д.М. Фрідріх, О.Г. Котова і Н.Г. Усаковська.
У КАДІ-НТУ Олександр Олегович пропрацював безперервно майже 60 років при керівництві чотирьох ректорів і вважає, що його рідному університету поталанило, оскільки Ю.М. Даденков, Є.П. Вериженко, В.Є. Канарчук і М.Ф. Дмитриченко – безумовно видатні постаті, які викликають велику повагу і вдячність за їхню діяльність.
Олександр Олегович Рассказов пройшов шлях від асистента до професора, від аспіранта до доктора технічних наук. Був деканом – засновником двох факультетів: дорожніх машин і мостів (1985–1988 рр.) та загальноінженерного (1990–2000 рр.). Завжди мав повагу колег і студентів.
Протягом 1984–1987 рр. очолював кафедру будівельних конструкцій і мостів; з 1987 по 2015 р. керував новоствореною кафедрою теоретичної та прикладної механіки, де опікувався підвищенням професійного та наукового рівня викладачів кафедри, підтримував своїх співробітників у складних життєвих ситуаціях. І навіть зараз, перебуваючи вже на заслуженому відпочинку, цікавиться життям колективу кафедри, її проблемами і здобутками, надає слушні поради, ділиться багатим життєвим досвідом.
Доктор технічних наук, професор О.О. Рассказов заснував наукову школу з теорії і методів розрахунку багатошарових оболонок і пластин. Він є автором та співавтором понад 230 наукових робіт, дев’ять із яких – монографії. Серед них праці «Расчёт оболочек типа гиперболических параболоидов» (1972), «Предельное равновесие оболочек» (1978), «Неразрушающий контроль материалов и элементов конструкций» (1981), «Теория и расчёт слоистых ортотропных пластин и оболочек» (1986), «Автоматизация расчетов транспортных сооружений» (1989), «Несущая способность тонкостенных конструкций» (1990), «Механика композитов» (у 12 томах) – том 6-й «Технологические напряжения и деформации в материалах» (1997). Розділ «Развитие теории и методов расчета слоистых конструкций», підготовлений разом з професором В.Г. Піскуновим, увійшов до ІІІ тому видання «Успіхи механіки» у 6 томах (Київ, Інститут механіки ім. С.П. Тимошенка НАНУ, 2008 р.)
Під науковим керівництвом О.О. Рассказова захищено 25 кандидатських дисертацій. Найбільше запам’ятались десять перших кандидатів наук: В.І. Андрушков, І.І. Соколовська, О.П. Примак, В.І. Косенко, О.Г. Бондар, П.М. Кир’язев, О.М. Марков, В.М. Трач, А.В. Буригина, О.Г. Бондарський. Його учні успішно працювали і працюють в КАДІ-НТУ та в інших закладах освіти, на підприємствах України. Серед них є професори і завідувачі кафедр, декани факультетів і проректори університетів. Усі без винятку учні стали його друзями або товаришами на все життя.
Багато років професор Рассказов був членом Спеціалізованих вчених рад у КАДІ-УТУ-НТУ, у Київському інженерно-будівельному інституті, в УкрНДІ «Проектстальконструкція» та в Інституті механіки АН УРСР. Досить часто він виступав офіційним опонентом при захисті наукових дисертацій. А також Олександр Олегович разом зі своїми колегами та учнями регулярно робив доповіді на престижних наукових конференціях у Києві та інших містах України і близького зарубіжжя: Харкові, Одесі, Дніпрі, Львові, Луцьку, Рівному, Полтаві, Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону, Красноярську, Хабаровську, Калінінграді, Мінську, Ризі, Вільнюсі, Талліні, Тбілісі, Єревані, Алмати, Ташкенті і Самарканді, а також Варні, Закопане і Братиславі.
У 1992 р. Олександр Олегович став одним із академіків – засновників Транспортної академії України, нагороджений знаком «Заслужений діяч ТАУ». У 1993 р. О.О. Рассказова обрали членом Національного комітету України з теоретичної і прикладної механіки та академіком Нью-Йоркської академії наук, у 1994 р. – академіком Академії будівництва України, у 1995 р. – академіком Європейської Академії оптимального проектування будівельних конструкцій, а у 2004 р. – академіком Академії наук вищої освіти України.
Олександр Олегович є лауреатом Премії ім. акад. О.М. Динника АН УРСР, Заслуженим діячем науки і техніки УРСР, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, стипендіатом Державної стипендії Президента України видатним діячам науки. За заслуги у галузі вищої освіти СРСР Державний комітет СРСР з народної освіти нагородив О.О. Рассказова відзнакою «За отличные успехи в работе в Высшей школе СССР» (1990 р.). Олександр Олегович має три відзнаки Міністерства освіти і науки України: «Відмінник освіти України» (1997 р.), «За наукові досягнення» (2007 р.) і «Петро Могила» (2011 р.), а також Подяки Кабінету Міністрів України (у 2005 та 2010 роках) і Нагороду Верховної Ради України (2011 р.), є Почесним дорожником України (2010 р.).
Суттєве значення у становленні професора Рассказова як вченого відіграли дружнє ставлення і творча співпраця протягом майже піввіку із вченими Інституту механіки НАН України, в якому він 35 років поспіль був членом Спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій. З глибокою вдячністю Олександр Олегович згадує змістовні розмови, наукові консультації та підтримку, яку завжди знаходив у науковців інституту.
Особливо це стосується дружніх відносин з видатним вченим сучасності академіком НАНУ Олександром Миколайовичем Гузем і з академіком НАНУ Я.М. Григоренком, з членами-кореспондентами НАНУ Ю.М. Немишем і М.О. Шульгою, Л.П. Хорошуном і І.С. Чернишенком, Я.Я. Рущицьким і В.М. Назаренком, а також з докторами фізико-математичних наук, професорами В.Г. Карнауховим і В.І. Козловим, А.Т. Василенком і О.Я. Григоренком, О.П. Жуком і В.М. Чеховим, І.Ю. Бабичем і П.З. Луговим, Н.Д. Панкратовою і О.І. Безпаловою, М.П. Семенюком і Д.В. Бабичем.
Маючи значні наукові здобутки, Олександр Олегович завжди вважав себе перш за все освітянином і постійно приділяв велику увагу вдосконаленню проведення лекцій і практичних занять з теоретичної механіки. Він був ініціатором і співавтором численних методичних розробок, що допомагали студентам в опануванні цієї непростої дисципліни. Багато часу присвячував студентам на додаткових консультаціях.
Олександр Олегович має різносторонні інтереси та різноманітні захоплення: живопис і музика, література і шахи, преферанс, футбольне уболівання тощо. Любить спілкуватися з дітьми та онуками. Доля подарувала йому онуків Олега, Дмитра, Олексія та онуку Анастасію – його велике життєве надбання і щастя, а також постійне хвилювання. Підтримує зв’язки з колегами, друзями та товаришами по школі й інституту, слідкує за політичними, культурними та спортивними новинами.
Олександр Олегович щиро пишається тим, що історія його життя тісно пов’язана з історією становлення і розбудови рідного КАДІ-УТУ-НТУ. Він завжди був у захваті від місця, в якому розташований основний корпус університету. Особливо зворушливо для нього сяють на оновленому фронтоні корпуса великі літери «Національний Транспортний Університет», які він не тільки сприймає очима, а і глибоко відчуває серцем.