ПОПОВ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ (28 січня 1930 р. – 21 квітня 2017 р.)

В.М. Попов

Кандидат технічних наук (1955 р.), доцент (1959 р.), професор (1985 р.), «Заслужений працівник освіти України» (1994 р.).

Орден «Знак Почёта» (1961 р.); Орден «Знак Почёта» (1969 р.); Відмінник освіти України (2000 р.).

Аспірант кафедри «Проектування доріг» (1952–1955 рр.); асистент кафедри «Проектування доріг» (1953–1958 рр.); доцент кафедри «Проектування доріг» (1958–1959 рр.); проректор КАДІ з навчальної роботи (1971-1986 рр.); доцент кафедри гідравліки (1981–1983 рр.); професор кафедри гідравліки (1983–1985 рр.); завідувач кафедри інженерної геодезії (1985–1993 рр.); професор кафедри мостів і тунелів (1993–2005 рр.).

Після закінчення Київської середньої школи № 70 вступив у 1947 році на дорожньо-будівельний факультет Київського автомобільно-дорожнього інституту. У 1952 році закінчив з відзнакою КАДІ за спеціальністю «Мости і тунелі», отримавши кваліфікацію інженера-будівельника, з 1952 року по 1955 рік навчався в аспірантурі КАДІ. Під керівництвом професора Ю.М. Даденкова підготував і достроково в 1955 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему «Исследование условий протекания потока в верхнем бьефе совершенных перепадов». У 1959 р. отримав вчене звання доцента по кафедрі «Проектування доріг» (курс гідравліки, гідрології та гідрометрії).

У 1958–1959 рр. КАДІ став переможцем всесоюзного огляду організації виховної роботи зі студентами, після чого керівництво інституту було призначено на партійно-державну роботу: ректор Ю.М. Даденков очолив Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, а секретар партійної організації КАДІ В.М. Попов переведений в Управління справами Центрального комітету Комуністичної партії України (ЦК КПУ), де працював завідувачем сектору відділу науки і культури (1959–1968 рр.) та заступником завідувача відділу науки і навчальних закладів (1968–1971 рр.). Після закінчення цієї каденції повернувся в свій рідний інститут, де працював до 2005 року на посадах проректора з навчальної роботи (1971-1986 рр.); доцента кафедри гідравліки (1981–1983 рр.); професора кафедри гідравліки (1983–1985 рр.); завідувача кафедри інженерної геодезії (1985–1993 рр.); професора кафедри мостів і тунелів (1993–2005 рр.). У 1985 р. йому було присвоєно вчене звання професора по кафедрі гідравліки.

В.М. Попов є автором понад 200 друкованих праць, виданих російською, українською, англійською та іспанською мовами, у тому числі близько 40 підручників, навчальних посібників, монографій і довідників. Має 9 свідоцтв про державну реєстрацію авторських прав.

В.М. Попов (перший зліва), М.Ф. Дмитриченко, Б.Є. Патон, В.Г. Кремень

За безпосередньої участі В.М. Попова було створено ряд нових і проведена реорганізація існуючих вищих навчальних закладів, в тому числі Донецького державного університету (нині Донецький національний університет імені Василя Стуса, тимчасово розташований у Вінниці), Сімферопольського державного університету (нині Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, тимчасово розташований у Києві), Севастопольського приладобудівного інституту, Тернопільського фінансово-економічного інституту (нині Тернопільський національний економічний університет), Івано-Франківського інституту нафти і газу (нині Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу), Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування (нині Центральноукраїнський національний технічний університет), Харківського інституту радіоелектроніки (нині Харківський національний університет радіоелектроніки) та інших.

Володимир Миколайович був одним із ініціаторів створення в Україні мережі загальнотехнічних і загальнонаукових факультетів, ряд з яких стали пізніше самостійними вузами, а також видання міжвідомчих наукових збірників.

Багато років В.М. Попов присвятив досконалому вивченню передових методів викладання та історії вищої школи й науки, організації вищої освіти і наукових досліджень. З цією метою він відвідав багато найвідоміших університетів світу, зокрема Оксфордський, Кембриджський, Манчестерський, Єльський, Каліфорнійський, Чиказький, численні заклади освіти Росії, Німеччини, Польщі, Латвії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Білорусі. Тривалий час очолював науково-методичну комісію Міністерства освіти України. Брав участь в організації республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок технічних засобів навчання.