БЕЗБОРОДОВА ГОРИСЛАВА БОРИСІВНА (29.09.1922 р. – 20.12.2008 р.)

Г.Б. Безбородова

Кандидат технічних наук (1952 р.), доцент (1954 р.), доктор технічних наук (1971 р.), професор (1972 р.), дійсний член Транспортної академії України (1995 р.), Заслужений діяч науки Української РСР (1983 р.).

Медалі «За трудовую доблесть» (1961 р.), «В память 1500-летия Киева» (1982 р.), «Ветеран труда» (1983 р). орден княгині Ольги ІІІ ступеня (2005 р.); відзнака «За отличные успехи в работе» у галузі вищої освіти СРСР Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР (1975 р.); нагрудні знаки «Почесний автотранспортник» (1982 р.) і «Відмінник освіти України».

Без перебільшень можна стверджувати, що професор Безбородова належить до тих людей, які ще за життя стали легендою. Навряд чи є серед науковців та викладачів вищих навчальних закладів автомобільного профілю колишнього Радянського Союзу, серед автомобілістів – виробничників та експлуатаційників – людина, яка не знає імені цієї видатної жінки. Все її життя, вся її плідна робота – відкриті, чесні та відомі кожному із сотень людей, кому пощастило вчитися у Горислави Борисівни, працювати разом з нею, бути не тільки її колегами, але й друзями. Вона буда неординарною особистістю зі складним внутрішнім життям та багатим духовним світом.

Для багатьох дивно, що жінка стала фахівцем найвищої кваліфікації у такій, здавалося б, суто чоловічій галузі. І не менш дивно сьогодні для багатьох, що у людини з майже 60-річним стажем у трудовій книжці записано лише одне-єдине місце роботи.

А все дуже просто і логічно. Росла у батька – інженера-будівельника та матері – медичного працівника дівчинка, розумна та добре вихована, якій дуже подобалася техніка. Мама мріяла, що дочка буде лікарем, подумки бачила її у білому халаті. Слухняна дочка після закінчення школи пішла подавати документи до вступу в медичний інститут. Але у житті іноді трапляються щасливі випадковості, які визначають майбутнє людини: у медичному був вихідний день, тож дівчина подала документи у Київський політехнічний інститут на механічний факультет, успішно вступила, і почалося студентське життя. Та за рік грянула Велика Вітчизняна війна, і у липні 1941 року довелося евакуюватися з Києва у Саратов, там продовжувати навчання у Саратовському автомобільно-дорожньому інституті. Здібна дівчина вчилася старанно та наполегливо, була відмінницею, не зважаючи на труднощі воєнних років: довелося і мерзнути, і голодувати, і заробляти на життя, і навіть пішки ходити у бібліотеку за 7 кілометрів у будь-яку погоду. Сьогодні в архіві кафедри «Автомобілі» зберігається номер саратовської обласної газети від 21 березня 1943 р., де вміщено фотографію студентки-відмінниці Г.Безбородової. Життєві випробування загартували характер дівчини – енергійний, вольовий.

У 1945 році, здобувши вищу освіту, вона за направленням на роботу в Київський автомобільно-дорожній інститут повернулася до рідного міста. У цьому навчальному закладі Горислава Борисівна безперервно працювала до 1999 року, пройшла шлях від старшого лаборанта до професора, завідувача кафедри. Працювала спочатку на кафедрі інженерної графіки, а у 1947 році вступила до аспірантури кафедри «Автомобілі і трактори». Це був перший набір до аспірантури в КАДІ, і Горислава Борисівна була однією з трьох перших аспірантів кафедри. Більше вона з рідною кафедрою не розлучалась. Три роки аспірантури під керівництвом доцента Євгенія Івановича Борзаковського, першого завідувача кафедри, дуже вимогливого і в той же час уважного та доброзичливого до своїх аспірантів, стали для Горислави Борисівни першою школою наукової майстерності. У 1952 році вона успішно захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему «Методика оценки проходимости грузовых автомобилей». Успішно іде і педагогічна робота, яка дуже подобається молодій викладачці.

Будучи людиною невгамовною, ніколи не запиняючись на досягнутому, Горислава Борисівна ставить перед собою нові цілі та досягає їх.

Невдовзі виходить у співавторстві її перша монографія: Безбородова Г.Б., Головченко Б.А., Ковальский П.Ф., Нечипоренко Ю.И. Автомобили-самосвалы. – К. : Гостехиздат УССР, 1953. – 131 с.

Горислава Борисівна є ентузіастом використання нових методів досліджень в автомобільній галузі, і з 1958 року вперше в КАДІ освоєна тензометрична апаратура для польових випробувань автомобілів, змонтована на лабораторії-автомобілі ЗІЛ-151. У цій роботі брали участь також працівники кафедри А.М. Мансуров та М.Ф. Кошарний. З Миколою Федоровичем Кошарним (згодом доктором технічних наук, професором, завідувачем кафедри автомобілів у 1985–1987 рр.) пов’язаний початок діяльності Горислави Борисівни з підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації: він був її першим аспірантом, і захист його кандидатської дисертації, виконаної під керівництвом Горислави Борисівни, відбувся у 1964 році.

1960 рік став важливою точкою відліку на науковому шляху Горислави Борисівни. Тоді кафедра «Автомобілі і двигуни» (таку назву мала на той час кафедра автомобілів) розпочала взаємодію зі спеціальним конструкторським бюро (СКБ) Московського автомобільного заводу імені Лихачова (ЗІЛ). Загалом дослідження, виконувані кафедрою у рамках господарських договорів із ЗІЛом, тривали довгий проміжок часу – з 1960 по 1990 р., і цілком обґрунтовано сама Горислава Борисівна називала кафедру «науковою базовою лабораторією ЗІЛ в Україні». Ці дослідження зручно розглядати за двома послідовними напрямками.

Горислава Борисівна керувала науковою групою, яка здійснювала роботи за першим із них у період із 1960 до 1972 року. У цих роботах брали участь М.Ф. Кошарний, В.І. Задорожний, В.В. Рудзінський, М.М. Маяк, К.М. Цицельський, В.І. Сирота, В.А. Дідковський, В.Г. Галушко – всі, за винятком В.І. Сироти (його науковим керівником був Є.І. Борзаковський), – аспіранти Горислави Борисівни. Другим напрямком досліджень у наступні роки (1973–1990) керував М.Ф. Кошарний З особливою вдячністю згадувала Горислава Борисівна плідні особисті контакти зі співробітниками СКБ ЗІЛ, які сприяли генерації та втіленню нових ідей, згадувала постійну увагу і доброзичливе сприяння дослідженням з боку головного конструктора ЗІЛ Віталія Андрійовича Грачова та співробітників СКБ – С.Г. Вольського, В.П. Лаврентьєва, М.С. Липовського, М.О. Андреєва, Б.М. Терновського, Г.М. Соловйова та інших.

Наукова група кафедри під керівництвом Горислави Борисівни виконувала різноманітні роботи, які потребували глибоких знань та численних умінь. Збирали та узагальнювали науково-технічну інформацію із вітчизняних, а особливо багато – із іноземних літературних джерел (у цьому випадку доводилося своїми силами робити також переклад): монографій, збірників праць наукових конференцій, окремих статей в журналах; розробляли програми і методики до постановки, здійснення, обробки та впровадження результатів наукових робіт; займалися конструюванням, виготовленням (спільно у КАДІ та СКБ на ЗІЛі), доставкою обладнання для експериментів, його оснащенням спеціально виготовленими або придбаними вимірювальними пристроями; проводили на підготовлених установках та з макетами нових автомобілів масштабні лабораторні, польові і дорожньо-експлуатаційні випробування з обробкою даних та рекомендаціями для конструкторів СКБ, опублікуванням статей, доповідями на конференціях; створювали нові методики та програмне забезпечення для ЕОМ (вперше на кафедрі автомобілів) для розрахунку вибраних для розгляду оціночних параметрів автомобілів і проводили за ними дослідження з кінцевими висновками у вигляді рекомендацій щодо конструювання конкретних об’єктів нової техніки.

Теоретичні та експериментальні дослідження за керованим Гориславою Борисівною напрямком були кінцево спрямовані на вибір та оптимізацію конструктивних параметрів шин і силової установки (двигун-трансмісія) для шестиколісного повноприводного автомобіля високої прохідності, випущеного у 1970 році як оригінальна нова модель ЗІЛ-132. Безпосередньо його було використано базовим шасі для створення пошуково-евакуаційного комплексу «Синяя птица» для обслуговування космонавтики та розміщення складних засобів зв’язку для військових повітряних підрозділів. На початку 2000-х років створена при ЗІЛі фірма ВГ («Віталій Грачов») випускала вже оновлену модифікацію цього автомобіля, яку оснащували за індивідуальними замовленнями від геологів, Міністерства надзвичайних ситуацій та інших організацій.

Колектив кафедри «Автомобілі і трактори» у дворі університету (травень 1967 р.)

Спробуємо узагальнити в короткому викладі результати наукових робіт першого напрямку. Методом польових досліджень з використанням кількох видів повнорозмірних металевих штампів та стенду ЗІЛ (причіпного спеціального стенду, переданого від СКБ ЗІЛ для польових досліджень взаємодії плоских повнорозмірних штампів і різного виду пневматичних шин з деформованим ґрунтом, на якому було організовано і проведено великий цикл випробувань науковими групами під керівництвом Г.Б. Безбородової та М.Ф. Кошарного у 1962–1965 рр.) вперше комплексно визначені фізико-механічні характеристики чорноземних ґрунтів щодо опору вдавлюванню та зсуву. Вони використані потім в розрахунках за розробленими теоретичними моделями взаємодії коліс автомобіля з деформованими ґрунтовими фонами. Із метою обґрунтування рекомендацій до вибору типорозміру шин з регулюванням внутрішнього тиску повітря (із використанням наданих заводом шести типів шин) здійснені об’ємні польові порівняльні випробування на стенді ЗІЛ при різній вологості чорнозему та повторних проїздах по одній колії. У результаті випробувань було науково підтверджено вибір в СКБ для автомобіля ЗІЛ шин збільшеного розміру – 16,00-20, що забезпечило йому винятково збільшений дорожній просвіт (до 1 метра) та високі тягово-зчіпні показники прохідності. Також вагомими були узагальнюючі висновки за результатами проведених багатоваріантних розрахунків на ЕОМ, особливо виконані на основі обробки результатів натурних випробувань від СКБ діючого макета автомобіля на полігоні (у поселенні Чулково). Ці роботи показали, зокрема, що оригінальний жорсткий розподіл крутного моменту по бортовій схемі трансмісії забезпечував суттєво вагоме використання зчіпних можливостей коліс, однак для виключення «циркуляції потужності в контурі» було рекомендовано замінити ряд кінематичних параметрів (що було прийнято до реалізації). Також були визначені поліпшені швидкісні властивості автомобіля при встановленні двигуна ЗІЛ-375 (замість ЗІЛ-130), а у випробуваннях вперше оцінено його паливні витрати та ефективність використання на снігових покровах Півночі та зволожених ґрунтах в Україні; теоретично обґрунтовано вихідні параметри до розробок гідромеханічної коробки передач з вимогами до систем управління та інше.

Дійсно, є всі підстави стверджувати, що Г.Б. Безбородовою та її аспірантами створена в КАДІ наукова школа з розробки методів оцінки та поліпшення прохідності транспортних засобів та оцінки паливної економічності колісних автомобілів у важких дорожньо-експлуатаційних умовах.

За результатами проведених досліджень у лютому 1971 року Горислава Борисівна захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук на тему «Исследование проходимости автомобилей». Її аспіранти, які брали участь у цих роботах, підготували та захистили кандидатські дисертації.

І весь цей час Горислава Борисівна органічно поєднувала захоплюючу та плідну наукову діяльність з не менш захоплюючою та любимою викладацькою, яку все життя вважала дуже продуктивною, тому що ця робота дає можливість одній людині поділитися своїми знаннями та практичним досвідом одночасно з десятками та сотнями учнів, допомогти їм стати справжніми фахівцями.

У 1972 році Горислава Борисівна отримала вчене звання професора кафедри «Автомобілі і трактори» (так тоді називалася кафедра автомобілів).

Важко розповісти про всі наукові здобутки професора Безбородової, адже, як вже було сказано, вона була людина невгамовна і ніколи не зупинялась на досягнутому, її цікавили нові напрямки роботи, у тому числі і наукових досліджень. З 1973 року роботами з СКБ ЗІЛ почив керувати М.Ф. Кошарний, перший аспірант Горислави Борисівни, а вона зосередилась в основному на питаннях паливної економічності транспортних засобів та навантаженості агрегатів автомобілів. Знову поруч з нею аспіранти: В.І. Мотін, А.Ф. Вельбовець, О.І. Олефір, О.Є. Січко, Ф.Х. Рахманкулов, А.В. Липовський та інші – загалом під керівництвом Горислави Борисівни захищено 22 кандидатські дисертації: у 19 аспірантів вона була безпосереднім керівником, у трьох – консультантом. І вже згодом, офіційно не працюючи на кафедрі, професор Безбородова виступала консультантом при підготовці дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук. Вона підготувала трьох докторів, і всі вони – її колішні аспіранти. Це М.Ф. Кошарний («Основи теорії робочого процесу і розрахунку рушіїв автомобілів високої прохідності», захист у січні 1981 р.); В.В. Рудзінський («Теоретичні основи оцінки ефективності вантажних автомобілів для сільського господарства і обґрунтування параметрів їх конструкцій», захист у жовтні 1990 р.); М.М. Маяк («Теоретичні основи і методи забезпечення паливної економічності автомобільних перевезень з урахуванням факторів складності дорожніх умов», захист у 1995 р.). Готуючи наукові кадри такого високого рівня, Горислава Борисівна величезну увагу приділяла науковій роботі студентів, її організації і плануванню, із захопленням читала курс «Основи наукових досліджень». Вона справедливо вважала, що науково-дослідницька робота студентів у навчальному процесі та залучення студентів до наукової діяльності кафедри підвищує рівень підготовки студента, сприяє розвитку самостійного мислення, прагненню до творчості, вчить працювати у науковому колективі.

Педагогічна та методична діяльність професора Безбородової не обмежувалась стінами КАДІ: для обміну досвідом та обговорення нових навчальних планів її запрошували як члена методичної ради у Московський автомобільно-дорожній інститут (МАДІ), для читання лекцій – у Ташкентський автомобільно-дорожній інститут (ТАДІ), для роботи головою державної екзаменаційної комісії – у Харківський автомобільно-дорожній інститут (ХАДІ). У журналі «Автомобильная промышленность» Горислава Борисівна разом з колегами по кафедрі рецензувала щойно виданий навчальний посібник «Автомобілі» Бухаріна, Прозорова та Щукіна. Неодноразово виступала вона на українському телебаченні.

У співавторстві зі своїми колишніми учнями Горислава Борисівна видала монографії: Безбородова Г.Б., Галушко В.Г. Моделирование движения автомобиля. – К. : Вища школа, 1978. – 168 с.; Экономия топлива при вождении автомобиля / Г.Б. Безбородова, Н.М. Маяк, А.А. Чалый. – К. : Техніка, 1986. – 112 с. (ця книга вийшла ще й другим виданням у 1989 р.); Маяк Н.М., Безбородова Г.Б. Самоучитель экономичного управления легковым автомобилем. – К. : КВІЦ, 1999. – 271 с. Всього Горислава Борисівна мала понад 80 друкованих праць, серед яких два навчальні посібники: Экономия топлива на автомобильном транспорте : учебное пособие для слушателей ФПК / Сост. Г.Б. Безбородова, Н.М. Маяк. – К. : КАДИ, 1991. – 120 с. та Сахно В.П., Безбородова Г.Б., Маяк М.М., Шарай С.М. Автомобілі. Тягово-швидкісні властивості та паливна економічність : навч. посібник. – К. : В-во «КВІЦ», 2004. – 174 с. Є також у професора Безбородової 9 авторських свідоцтв на винаходи; в основному вони стосуються обтічників транспортних засобів, які дають можливість поліпшити аеродинаміку транспортного засобу і відповідно – його паливну економічність.

З 1979 до 1984 р. Горислава Борисівна – завідувач кафедри «Автомобілі», як згадують її тодішні підлеглі – вимогливий та справедливий керівник.

З 1995 року професор Безбородова – дійсний член Транспортної академії України. Виконувала доручення щодо розгляду наукових робіт, брала участь у засіданнях регіонального центру.

Багато років Горислава Борисівна була членом спеціалізованої вченої ради Д. 26.059.03 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук за спеціальностями 05.22.20 – «Експлуатація та ремонт засобів транспорту», 05.22.02 – «Автомобілі та трактори», 05.05.03 – «Двигуни та енергетичні установки», 05.02.04 – «Тертя та зношування в машинах» при Національному транспортному університеті. Сумлінно та активно брала участь у роботі ради.

Горислава Борисівна належала до тих небагатьох людей, над якими не владний час. Після припинення роботи в університеті вона продовжувала публікуватися у наукових періодичних виданнях (Автошляховик України, Вісник Північного наукового центру ТАУ). За 2005–2007 роки у співавторстві з М.М. Маяком написала книгу «Вождение и эффективность легкового автомобиля». Горислава Борисівна постійно надавала консультації з приводу підготовки дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидатів та доктора наук, а також щодо підготовки методичних видань з дисциплін кафедри автомобілі, регулярно брала участь у перегляді дипломних проектів та магістерських робіт по кафедрі.

Під час підготовки до святкування 60-річчя Національного транспортного університету та 60-річчя кафедри «Автомобілі» НТУ (2005 рік) Горислава Борисівна склала історичний нарис про педагогічну і наукову діяльність кафедри, а також провела значну організаційну роботу.

На Всеукраїнському семінарі завідувачів кафедр автомобільного профілю на тему «Проблеми підготовки фахівців у галузі автотранспорту та автомобілебудування». До 60-річчя кафедри «Автомобілі» Національного транспортного університету (22 лютого 2005 р.)

Ось такий багаторічний прямий та бездоганний трудовий шлях Горислави Борисівни у КАДІ-УТУ-НТУ. Майже 60 років віддала видатний вчений та обдарований педагог служінню улюбленій справі – розвитку автомобільної науки та підготовці кваліфікованих спеціалістів.

Плідна праця професора Безбородової відзначена державними нагородами: медалями «За трудовую доблесть», «В память 1500-летия Киева» (1982 р.), «Ветеран труда» (1983 р). Указом Президента України від 5 травня 2005 року Гориславу Борисівну нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

У 1983 році професору Безбородовій Г.Б. присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки Української РСР (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 20 квітня 1983 р.), вона нагороджена нагрудними знаками «Почесний автотранспортник» і «Відмінник освіти України», а 1999 року їй була призначена Державна стипендія Президента України.

Може скластися враження, що людина, яка так багато займається науковою, викладацькою, суспільною діяльністю, не бачить нічого, крім необмеженої кількості справ та обов’язків. Але по-справжньому обдарована людина обдарована в усьому. Це стосується і Горислави Борисівни. Багато років вона захоплювалася шахами і була майстерним гравцем. Прекрасно знала художню літературу, мала чудовий художній смак, любила театр, добре розуміла музику. Захоплення Горислави Борисівни мистецтвом виховало у багатьох її учнів любов до нього.

Широкі та різносторонні знання, великий творчий потенціал, педагогічна майстерність, мудрість наставника, висока культура забезпечили професору Безбородовій заслужений і міцний авторитет у колективі. Виняткова працелюбність та величезна працездатність, вимогливість до себе, ретельність та системність у будь-якому виді діяльності, новаторський підхід до важливих наукових та педагогічних проблем стали прикладом по-справжньому сумлінного ставлення до праці для багатьох молодих викладачів і науковців.

Скромність і простота, принциповість і безкомпромісність, сердечність і чуйність, тактовність і увага до людей – ці прекрасні людські якості, притаманні Гориславі Борисівні, викликали глибоку повагу ті щирі теплі почуття до неї у колег і студентів.

Ті із колег професора Безбородової, хто давним-давно були її студентами або аспірантами, які під її керівництвом та з її допомогою захистили дисертації навіть декілька десятків років тому і стали поважними викладачами, серйозними науковими працівниками, не тільки не називають, але й не почувають себе колишніми її учнями, тому що у справжнього Учителя ніколи не буває колишніх учнів. І те молоде поповнення, яке прийшло на кафедру автомобілів і не мало честі ні вчитися у професора Безбородової, ні працювати разом з нею, відчуває на собі її благотворний вплив, тому що кожний із її учнів прагне внести у спілкування з молодшим колегою те, що цінно для нього самого у спілкуванні з Гориславою Борисівною.